Экономическое и бизнес-образование. выставка в Киеве стартует 29 сентября 2010 года

Итак, 29 сентября 2010 года, 16.00-20.00 Отель «Премьер Палас», б-р Тараса Шевченко, 5–7/29 (м. Площадь Льва Толстого)

Направления образования, представленные на выставке

  • МВА
  • EMBA
  • Магистратура
  • Аспирантура
  • Второе высшее образование
  • Профессиональная переподготовка
  • Повышение квалификации
  • Курсы, семинары, тренинги
  • Обучение за рубежом

 

«Освіта Країною» – навчання по-європейськи

Цього тижня завершився проект «Освіта Країною», який було ініційовано та втілено фондом «Люди Майбутнього». За словами Засновника фонду, Святослава Вакарчука, – всі прості речі лежать на поверхні – так було і з цим Проектом. Практика мобільності студентів існує і активно розвивається у світі вже сотні років, та в Україні цю ідею досі ніхто не реалізовував. Фонд, враховуючи те, що освіта є ключовим напрямком його діяльності, вирішив провести такий пілотний Проект.

Цією програмою вперше в Україні апробовано одну із засад Болонської Декларації – академічну мобільність студентів, що дозволяє молоді, навчаючись у alma-mater, вільно їхати на певний період у інший ВНЗ країни. Тепер одним із головних завдань є адаптація такої програми до українських потреб та реалій.

У Проекті взяли участь студенти ІІ та ІІІ курсів, які виявили бажання отримати нові знання в іншому виші, ознайомитися з іншою науково-освітньою школою, знайти нових друзів, колег і однодумців, відкрити для себе країну та зарядитись енергією іншого міста. У січні було визначено 30 переможців конкурсу на участь в проекті «Освіта Країною», ці студенти отримали грант Фонду на два місяці навчання в одному з університетів Києва, Донецька, Харкова, Львова, Чернівців та Одеси.

На сьогодні усі учасники Проекту вже повернулися до рідного вишу, і своїми відгуками  довели важливість та потрібність академічної мобільності в Україні. Також свідченням актуальності цієї програми стала не лише чимала кількість бажаючих взяти участь у Проекті, але й підтримка керівництва ВНЗ та освітянської спільноти загалом.

В процесі реалізації Проекту вдалося відмоніторити проблеми, які сьогодні стають на заваді впровадженню студентської мобільності в нашій країні: прогалини у нормативно-правовій базі, неузгодженість навчальних програм, різні системи оцінювання знань тощо. Аналіз зібраних матеріалів допоможе розробити ефективний механізм мобільності студентства. Організаторам потрібно було зрозуміти, що найбільше подобається студентам і чого їм найбільше не вистачає, коли вони приїжджають в інше місто, в інший ВНЗ, в незнайому для себе обстановку.

Для більшості конкурсантів цей Проект став поворотним у плані особистого розвитку, пізнанні нового, відчутті самостійності, відповідальності, самодисципліни, набутті життєвого досвіду. Ці студенти стали своєрідними «колумбами» у відкритті нових можливостей в освітньому процесі України.

Юрій Герасименко, Голова Правління Фонду про Проект: «Не заглиблюючись у професійні аспекти проекту «Освіта Країною», які, безумовно, є для нас чільними, хочу закцентувати на так званому кроскультурному компоненті Проекту. За період, протягом якого студенти навчалися у інших ВНЗ, ми переконалися, що така програма – це чудовий механізм соціальної дифузії. Адже студенти, потрапляючи у інший соціокультурний регіон, позбавляються певних стереотипів один про одного, зникають штучні ярлики, натомість, з’являються нові друзі та знайомі.

Молодь завжди була і залишається найактивнішою часткою суспільства, часткою незашорених, вільно мислячих, прогресивних людей, які значно легше долають стереотипи. Переконаний, що саме такі молоді, освічені та успішні люди у майбутньому зроблять нашу країну монолітнішою та сильнішою».

 Святослав Вакарчук, Засновник Фонду про Проект: «З самого початку ми передбачали успіх Проекту. Відгуки учасників підтвердили, що цей Проект потрібний, його слід розвивати та вдосконалювати. У майбутньому будемо шукати можливості зробити його ширшим, та, як мінімум, щорічним, аби якомога більше студентів з різних міст України могли на певний період вільно їхати на навчання у інший ВНЗ, їхати один до одного в гості. Також непогано було б подовжити термін навчання, щоб це було не два місяці, а більше. Впевнений, що «Освіта Країною» – прекрасна модель для майбутнього, і не тільки студентського.

Дякую студентам, які взяли участь у пілотному Проекті, дякую містам та університетам, що приймали в себе гостей – разом ми робимо важливу справу».

 

 

 

Довідково:

 

Конкурс на участь у проекті «Освіта Країною» було оголошено у жовтні 2009 року. Протягом двох місяців студенти надсилали анкети з інформацією про свою наукову діяльність, авторські статті, участь у конференціях. Окрім академічної успішності було звернено увагу на особистісні якості конкурсантів, такі як відкритість, комунікабельність, готовність до швидкої адаптації в нових умовах. У конкурсі взяли участь студенти ІІ та ІІІ курсів, які виявили бажання отримати нові знання в іншому ВНЗ, ознайомитися з іншою науково-освітньою школою, знайти нових друзів, колег і однодумців, відкрити для себе країну та зарядитись енергією іншого міста. Найбільша кількість анкет-заявок надійшла з Львівської, Донецької та Одеської областей. Загалом в Проекті взяли участь студенти із 24 вищих навчальних закладів країни.

 

Університети, що прийняли переможців на навчання:
КИЇВ
— Київський національний університет імені Тараса Шевченка
— Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
— Національний авіаційний університет 
ЛЬВІВ
— Львівський національний університет імені Івана Франка
— Національний університет «Львівська політехніка»
ЧЕРНІВЦІ
— Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
ХАРКІВ
— Харківський національний університет імені Василя Каразіна
— Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
ДОНЕЦЬК
— Донецький національний університет 
ОДЕСА
— Одеський національний університет імені Іллі Мечникова

 Відеопрезентація проекту «Освіта Країною»

Враження студентів від участі в проекті «Освіта Країною»

 

Дмитро Табачник про освіту 2010 на відкритті виставки «Освіта і кар»єра. Абітурієнт 2010»

15 квітня 2010 року, Київ, Український дім

Школа, яка змінить Світ

Пропозиція ДИРЕКТОРАМ  загальноосвітніх  шкіл

щодо участі у експерименті зі створення якісно нової навчально-виховної системи

вільного  саморозвитку  учнів

Пропонується протягом кількох наступних років на базі 5-7 шкіл одного з міст України в експериментальному режимі впровадити якісно нову педагогічну технологію замість класно-урочної системи.

Експеримент має довести, що нова технологія гарантовано забезпечує всім школярам значно більш високий рівень моральної вихованості, інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку, а головне – формує у них високий рівень готовності до різнобічного і постійного САМОВДОСКОНАЛЕННЯ впродовж шкільних років і подальшого життя. Модель такої школи викладена у книзі Г.Р.Кандибура «Школа, яка змінить Світ», з якою можна ознайомитися на сайті: kandibur.com

Нова модель загальноосвітньої школи, після її апробації в експериментальних школах Дніпропетровська, може бути запропонована для масового впровадження в різних регіонах України.

Експеримент має послідовно пройти три етапи.

Ій етап передбачає повну заміну форми організації навчально-виховного процесу, але без суттєвих змін щодо змісту освіти. На цьому етапі має відбутися поступова трансформація класно-урочної системи в принципово нову систему (ТрейЛі). Це відбуватиметься шляхом послідовного впровадження більше як півтора десятка інноваційних елементів і, в той же час, поступової відмови від більше 10 елементів класно-урочної системи.

У перебігу ІІ-го етапу відбудеться повна перебудова змісту освіти.

На ІІІ-му етапі експериментальні школи мають перетворитися у Школи-Центри. Школа-Центр – це нова соціокультурна інституція, яка забезпечує комплексне безперервне психолого-педагогічне супроводження розвитку дитини, починаючи з внутрішньоутробного періоду, і яка сприятиме різнобічному саморозвитку кожної особистості за місцем її проживання упродовж усього її життя.

Сьогодні ми пропонуємо організацію експерименту в межах Іго етапу. – Це найбільш важливий етап, який визначатиме успіх наступних етапів.

Цей етап сам має пройти крізь три періоди («перевали»).

На 1-му «перевалі» впроваджуються 11 інноваційних елементів. На 2-му і 3-му «перевалах» ці елементи продовжують розвиватися й набувати нових якостей, а також додаються ще кілька інноваційних елементів.

Кожен з трьох «перевалів» може тривати 6-9 місяців. Тобто, Ій етап може бути реалізовано за 1,5-3 навчальних роки.

Як невід’ємну й надзвичайно важливу частину експерименту слід розглядати підготовчий етап, який теж може тривати 6-9 місяців, і за результатами якого мають бути підготовлені всі необхідні додаткові дидактичні матеріали для 1-го «перевалу», підготовлені вчителі до впровадження відповідних інновацій, розроблено докладний план проведення експерименту, оформлена заявка і одержано дозвіл на проведення експерименту у Міністерстві освіти і науки України.

Георгій Романович Кандибур

М. Дніпропетровськ,    Email: mail@kandibur.org    Cайт: kandibur.com

Стисла характеристика основних інноваційних елементів І-го етапу.

Періоди

Елемент

Стисле пояснення

1-й «перевал»

1

Щоденник успіхів

Основний документ кожного учня, в якому містяться в особливому вигляді всі навчальні програми, що вивчаються у даному класі. Тут фіксуються всі оцінки, що одержує учень протягом року.

2

Захист «кроків»

Всі програми у «Щоденнику успіхів» поділені на частини-«кроки» (на 8-12 частин), за кожну з яких учень одержує оцінку. Жодних інших оцінок протягом навчального року не передбачається.

3

Комплексні тематичні посібники (КТП)

Спеціальні навчальні посібники, що створюються цілеспрямовано до кожного «кроку». КТП містить навчальні матеріали, яких цілком достатньо для якісного опанування учнями кожного даного «кроку».

4

Щоденне (щотижневе, щомісячне) планування

( щодня > 15 хв.)

Обов’язковий початок навчального дня для кожного учня. Починається, як виключно констатуюче (за готовим розкладом) і поступово стає індивідуально-перетворюючим (з появою «Часу вільного вибору навчальної діяльності»)

5

Щоденне підведення підсумків ( > 15 хв.)

За спеціальним алгоритмом кожен учень щодня аналізує увесь свій навчальний день. Результати цього аналізу відповідним чином враховуються у процесі планування на наступні дні.

6

Щоденне кількаразове самоанкетування

Проводиться учнями за спеціальним алгоритмом. Може мати постійні, періодичні, змінні та індивідуальні питання. Значно оптимізує увесь навчально-виховний процес відносно кожного учня.

7

Швидкочитання

(щодня  > 30 хв.)

Вміння читати в кілька разів швидше від загальних середніх норм, при цьому досягаючи і більш високої якості (осмислення і запам’ятовування). Досягається це кожним учнем за 3-6 місяців.

8

Тренінг з розвитку базових здібностей (щодня > 15 хв.)

Цілеспрямований розвиток пам’яті, уваги, сприйняття, уяви, мислення, а також розвиток творчих здібностей і формування навичок скоропису за допомогою спеціальних вправ.

9

Робота у парах

(> 60%)

Особливо ефективна форма навчання. Є основною формою проведення уроків на 1-му «перевалі». Потребує засвоєння школярами спеціального алгоритму роботи у парах. Навчає і привчає учнів співпраці.

10

Постійні дарунки словами і подумки.

Максимально доброзичливі і щирі стосунки (між всіма учнями, між учнями і вчителями, між самим вчителями) – одна з найголовніших цілей і умов проведення експерименту. — Досягається спеціальними практичними засобами

11

«Кодекс норм шкільного життя»

Детальне унормування усіх складових навчально-виховного процесу (до найменших дрібниць). Міцно засвоюється і точно виконується усіма учасниками навчально-виховного процесу, що теж передбачено кодексом

2-3-й «перевал»

12

Час вільного вибору діяльності

Час, в який кожен учень сам планує і організовує свою навчальну діяльність. Розпочинається з 30 хв. і поступово збільшується, охоплюючи фактично увесь шкільний день кожного учня.

13

Система індивідуальних консультацій

Проводяться вчителями і їх помічниками-учнями (інструкторами) за спеціальними графіками, а також на прохання окремих школярів. Захист «кроків» починає проводитися під час індивідуальних консультацій.

14

Тимчасові і постійні різновікові колективи

Спочатку впроваджується періодична допомога старших учнів молодшим. З часом формуються різновікові колективи взаємотурботи, де всі піклуються про кожного, і кожен піклується про всіх.

15

Шкільна республіка

Шляхом розширення органів учнівського самоврядування і надання їм все більших повноважень школа поступово стає дитячою республікою, де всі життєві процеси (у тому числі навчання) організовуються самими учнями.

16

Навчання всіх школярів у власному темпі

В умовах самостійної організації навчального часу, спираючись на допомогу своїх товаришів і вчителів, на розвинуті здібності і вміння набувати знання самостійно, — у кожного учня з’являється реальна можливість опановувати окремі або всі предмети у прискореному темпі.

 

Выставка «Экономическое и бизнес-образование». Журнал «Стена» приглашает на свои презентации

Выставка предназначена для успешных людей, желающих повысить свой статус и уровень знаний в области бизнеса, получить дополнительное образование, подняться по карьерной лестнице или сменить сферу деятельности.

 Выставка позволит получить максимум информации о существующих программах бизнес-образования и магистратуры, завести новые полезные знакомства, посетить интересные презентации, лично пообщаться с представителями вузов и бизнес-школ.

 На выставке будут представлены:

  • Программы MBA и магистратуры
  • Второе высшее образование и краткосрочные курсы
  • Корпоративные программы MBA
  • Курсы делового иностранного языка
  • Подготовка к международным экзаменам (TOEFL, GMAT и др.)
  • Обучение за рубежом
  • Стипендии и гранты для обучения
  • Специализированная и бизнес-литература

 В программе выставки:

  • Презентации вузов и бизнес-школ
  • Рекомендации работодателей по развитию карьеры и применению образования в практической деятельности
  • Стипендии и гранты для желающих получить степень MBA или поступить в зарубежный вуз
  • Бесплатный пробный тест TOEFL

 

Все посетители получат в подарок справочник «Экономическое и бизнес-образование»!

Вход на выставку БЕСПЛАТНЫЙ по предварительной регистрации.

 

Зарегистрироваться можно на сайте www.begin.ru

 Будем рады Вас видеть!

Острозькій академії «+15»:Про свято, історію відродження, меценатів та повернення Острозької Біблії

Фото: Ігор Пасічник з оригіналом Острозької Біблії 1581 року, подарованим Віталієм та Оленою Гайдуками

Ветерани бувають не лише на війні, а й в Острозькій академії. І це не менш героїчно.

Острозька академія може пишатися тим, що завжди знаходилися люди, готові віддати їй частинку своєї душі. Кожен із них робив це у свій спосіб: хто матеріально, хто інформаційною чи інтелектуальною підтримкою, а хто щоденною працею.

29 жовтня святкова вчена рада університету зібрала всіх тих, кого по праву можна називати ветеранами праці в Острозькій академії, адже ці люди працювали, а дехто ще працює, в університеті з початку його відродження. Саме вони пройшли з Острозькою академією етапи її становлення. Альма матер стала частиною їх особистісного зростання. До того ж обіймали ці люди різні посади, але кожен здійснював свій, по-своєму цінний та однаково незамінний внесок. Думаю, ми повинні знати ці імена. Це…

Ректор університету Ігор Пасічник вручив кожному з них Почесну грамоту та грошову премію. Слова Ігоря Демидовича: «Саме ви, дорогі мої колеги, вклали частку своєї душі у відродження нашого навчального закладу. Завдяки вашій наполегливості, згуртованості та професіоналізму Острозька академія стала одним із найпрестижніших університетів в Україні» – стали найбільш влучним проявом вдячності та розуміння цінності кожної такої особистості для Острозької академії.

Свято спогадів

15 років – це той відрізок часу, коли вже можна аналізувати зроблене, оцінювати, яку нішу ти зайняв у суспільстві, розуміти, яка місія на тебе покладена, з позиції нових історичних реалій. А День народження – це завжди момент спогадів. Тому на честь 15-річчя в Острозькій академії відбулася Урочиста академія, де сучасні творці історії Острозької академії віддали пошану тим, хто стояв біля витоків її відродження, хто доклав величезні зусилля для підняття з руїни колиски української духовності.

Чудо такого стрімкого розвитку університету, на думку його ректора Ігоря Пасічника, полягає у тому, що завжди знаходилися люди, готові допомагати Острозькій академії. І це не лише представники діаспори, де надзвичайно сильні традиції меценатства. Острозька академія змогла знайти в Україні меценатів, котрі долучилися до процесу її відродження. І не лише у матеріальному плані. Мова йде і про духовне меценатство людей, які працювали над зростанням наукового потенціалу університету, створювали нові ідеї, розповідали Україні про феномен Острозької академії.

І надзвичайно приємно, що під час Урочистої академії студенти та викладачі не лише вшанували подвижників Острозької академії, таких як Микола Ковальський, Петро Андрухов, Василь Ханенко, та відзначили неоціненний внесок у її розвиток Миколи Жулинського, Любомира Буняка, Лесі та Мирона Куропасів, Ярміли та Ераста Гуцуляків, Анни та Любомира Винарів, Оксани та Ярослава Соколиків, Наталки Даниленко, Ірени та Олександра Михалюків, Стефана Качарая, Євгена Гливи, Віри Маланчій, Яніни та Леоніда Якобчуків. На цьому святі вдалося зібрати декого з тих, хто продовжує допомагати Острозькій академії як матеріально, так і духовно.

Це Роман Василишин, який, будучи на початку 90-х років представником Президента у Рівненській області, підтримав Ігоря Пасічника на перших етапах відродження Острозької академії.

Це редактор щоденної всеукраїнської газети «День» Лариса Івшина, після знайомства якої з Острозькою академією тут розпочалася епоха зустрічей з видатними людьми та інтелектуальних дискусій. Адже саме завдяки цій людині про феномен Острозької академії дізналася вся Україна. Це їй належала ідея створення Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, який вже не один рік об’єднує молодь із різних куточків країни. Як сказав ректор університету Ігор Пасічник, ми по-родинному називаємо цю людину «наша Лариса Волинянка».

Це Євген Марчук, який, будучи Міністром оборони, перетворив занедбані військові казарми на чудове студентське містечко та військовий ліцей, який зараз діє під протекторатом Острозької академії.

Це родина Олени та Віталія Гайдуків, які не так давно долучилися до розбудови Острозької академії, проте за їх  сприяння була укомплектована комп’ютерами наукова віртуальна бібліотека Острозької академії, і які надалі продовжують допомагати університету. І це є приклад того, якими повинні бути наші олігархи, це яскравий приклад сучасного українського меценатства.

Під час Урочистої академії присутні у залі мали змогу поділитися спогадами та враженнями. З боку університету відбулося вручення іменних подяк як студентам і викладачам університету, так і гостям. Віталія Гайдука було урочисто прийнято у члени Острозького академічного братства, йому вручили мантію Почесного академіка. У свою чергу гості Острозької академії привітали її з Днем народження не лише словесно. Лариса Івшина привезла до Острозької академії подарунок, який можна назвати живим відображенням історії відродженого університету, – підбірку статей, що виходили упродовж усіх цих років у газеті «День» про Острозьку академію. Подарунок став символічним підтвердженням слів Лариси Олексіївни: «Наша симпатія більша, ніж просто стосунки, бо ми підсилюємо один одного. Я захоплююся атмосферою академії, тією аурою, яку створив Ігор Демидович, його талантом. Тільки могутня сила духовності, великої культурної традиції може об’єднатися і створити щось справжнє».

Чудо повернення: завдяки родині Олени та Віталія Гайдуків оригінал Острозької Біблії 1581 року знову у своєму материнському домі.

Олена та Віталій Гайдуки своїм подарунком здійснили Острозьку мрію. Завдяки зусиллям цієї сім’ї до місця свого створення повернулася славнозвісна Острозька Біблія. Ця книга, яку по праву можна назвати джерелом духовності української нації, яка дала можливість зберегти націю як таку, оскільки задекларувала рівноправність і наукову значимість її мови та надзвичайний потенціал її представників, століттями перебувала за межами Острога. Після відродження Острозької академії повернення Острозької Біблії до свого материнського дому залишалося мрією, оскільки навчальний заклад не міг собі дозволити викупити та реставрувати святиню, яка належала йому по праву. І це надзвичайно правильно, що в Україні є такі люди, завдяки яким збуваються мрії. Вчинок родини Гайдуків – це не просто подарунок Острозькій академії вартістю 125 тисяч доларів до Дня народження, це свідчення того, що у цих стінах відбувається справді чудо, про яке неодноразово повторюють й острожани, і гості університету. Адже, за словами Віталія Гайдука, Острозька академія – це унікальний освітянський hand-made, а її ректор – загальнонаціональний бренд.

 Підготувала Вікторія Скуба

В Острозький академії відбувся Форум студентського самоврядування

Ректор Острозької академії Ігор Пасічник та голова Національного студентського союзу Анатолій Ігнатович з учасниками Форуму

Фото Дмитра Вертелецького

Те, що в Острозькій академії студентське самоврядування завжди знаходилося на високому рівні можна переконатися з кількості заходів, проведених та ініційованих Братством спудеїв – студентською громадською організацією, яка функціонує в університеті. Традиції, сформовані Братством передаються з покоління у покоління і їх, навіть, приїжджають переймати лідери студентського самоврядування з інших вишів. Знаковим для Острозької академії було те, що саме рік тому тут створився Національний студентський союз, а студенти-лідери підписали Меморандум про співпрацю, мотивуючи це тим, що студентські організації, які існували до того, не здатні захищати права студентів, чи то через відсутність ініціативи, чи то через підпорядкування певним вищим державним органам. Про підсумки діяльності протягом року представники Національного студентського союзу мали можливість поспілкуватися під час Всеукраїнського студентського форуму «Здобутки, уроки та перспективи розвитку українського студентського руху: підбиття підсумків року підписання меморандуму ОСС», що проходив 13-14 березня у Національному університеті «Острозька академія». У заході взяли участь представники з понад 50 вищих навчальних закладів України: студенти з Донецька, Сум, Луганська, Кіровограда, Черкас, Києва, Хмельницького, Житомира, Одеси, Полтави, Львова, Тернополя, Рівного та ін.

Учасників форуму привітав ректор Національного університету «Острозька академія», професор Ігор Пасічник, який розповів їм про історію академії, особливості навчання, основні досягнення та плани на майбутнє навчального закладу. «Я радий вас вітати, дорогі студенти, у стінах наступника першого вищого навчального закладу – Острозької слов’яно-греко-латинської академії, у якій зароджувалися традиції студентського самоврядування. Ті, хто доторкнеться до наших священних стін нічим не хворітиме, але назавжди «захворіє» Острозькою академією.», – сказав Ігор Пасічник.

Під час роботи Форуму студенти обговорювали особливості інституту студентського самоврядування як інструменту розбудови громадянського суспільства; стратегічні кроки розвитку студентського руху України, становлення, перспективи та проблеми, що наразі є актуальними для студентського середовища й намагалися розробити механізми їх вирішення. Президент Національного студентського союзу, аспірант Національного університету «Львівська політехніка» Анатолій Ігнатович у своїй доповіді зосередив увагу на підсумках року діяльності НСС і зазначив, що їхня команда працює над розробкою механізмів реалізації змін до Закону України «Про вищу освіту». Відтак, найближчим часом НСС планує провести засідання круглого столу з радою ректорів, результати роботи якого вони передадуть у Міністерство освіти і науки України.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, Острог

 

 

 

 

 

Про мову і її проблеми (інтерв’ю з Іваном Ющуком)

Ми усі звикли до української мови, адже народжуємося і одразу чуємо її, вона оточує нас щодня, тому, здається, що немає більш природного явища, аніж мова, наша рідна мова. Але є на світі ті, хто її збагачує, вивчає, передає наступним поколінням, намагається розкрити пересічному читачу, слухачу її багатобарвність і неймовірну цінність. Ми називаємо таких людей філологами. В Україні є чимало знаних метрів науки філології, але усі вони старої доброї закалки, яка вже багато десятиліть готує нові кадри, що будуть нести СЛОВО далі. Сьогодні ім’я Івана Ющука, 76-річного професора відоме усім українцям, починаючи від шкільної парти і закінчуючи лавами університету. Він є автором більшості підручників з української мови, за якими ми навчаємось сьогодні. Навіть для тих, хто вже давно закінчив своє навчання він несе своє слово: уже чотири роки він веде передачу „Як ми говоримо” на радіо, де пояснює всі мовні помилки в щоденному спілкуванні.

Сьогодні у суспільстві з’явилась тенденція так званого нагнітання мовної проблеми. Засоби масової інформації, підхоплюючи цю тему несуть її у маси і роздувається куля неймовірних розмірів. Чи є ж насправді проблема мови в Україні, яка вона сьогоднішня українська мова і література ми запитали у найбільш авторитетного знавця мови професора Івана Ющука.

 

Чому в Україні спостерігається масове запозичення іноземних, в нашому випадку — англійських слів, які засмічують мову, а не збагачують її?

Запозичення були давно, з споконвіку. Чому?  А запозичення бувають тому, що до нас приходять різні нові товари, для яких ми ще не маємо назви, отже беремо слово з іншої мови. Поняття є різні, які ми ще не встигли, як кажуть, освоїти, от і даємо їм іноземну назву. Але є і така тенденція, що ці назви перекладають, адаптують до рідної мови, правда в Україні ця тенденція менш виражена. От, скажімо, довгий час у нас побутувало слово «процент». Латинське слово. Зараз ми вживаємо «відсоток» — це по морфемний переклад. Чи візьмемо слово «фотографія». Вже де-не-де пишуть «світлина». «Фото» — це «світло», а «графо» — «пишу». Отже «фотографія» дослівно перекладається як «написане світло». Власне кажучи, це не бажано, щоб були запозичення, бо вони бувають не завжди зрозумілі, а своє слово — воно простіше сприймається. Бачите, зараз  чому ми з англійської мови запозичуємо багато слів, то тому, що основну інформацію черпаємо через інтернет  з англійських текстів. Але усі ці запозичені слова з часом або будуть перекладені, або замінені якимись кращими, нашими словами.

— Що сьогодні відбувається з українською літературою? Занепад чи розквіт?

— Я не можу сказати, що є занепад, але й не можу сказати, що є абсолютний розквіт в даний момент. Проте наша українська література існує і дедалі набирає сили. Ось, наприклад, у Львові проводять конкурс «Коронація слова» і під тою маркою вже видали дуже багато творів. Іноді раптом виявляються такі люди, які ніби досі і не писали, але починають писати і можуть писати цікаві твори.

Останній твір, який я прочитав – це «Чорний ворон» Василя Шкляра. Книга написана гарною українською мовою, сам сюжет побудований так, що захоплює читача, ну і водночас — це історичний твір.

— Але зараз підлітки читають молодіжну літературу, а там багато ненормативної лексики використовують. Як Ви до цього ставитесь?

— Щодо ненормативної лексики – це є абсолютно  зайве. Ненормативну лексику можна почути в різних тусовках. Хай вона там собі і буде. А захаращувати літературу ненормативною лексикою, по-моєму, не потрібно. Власне кажучи, в українців завжди було негативне ставлення  до тої ненормативної лексики. Ви хоч раз на лекції почули, щоб якийсь викладач почав вживати ненормативну лексику, навіть тоді, коли студенти шумлять? Ненормативна лексика — це свідчення про низьку культуру людини, яка її вживає, і, навіть, не досить високу моральність.

Думають, що це по-більшості на заході вживають цю ненормативну лексику. Я не знаю,  бо, скажімо, я читаю сербську, хорватську літературу — вони теж орієнтуються на захід, інколи вони вживають такі похабні слова в літературі. Планується видати панораму сербської літератури 20-го століття, і коли я перебирав твори, таку літературу, з ненормативною лексикою, я відкидав, бо вона нічого не дає ні для душі, ні для пізнання. Отже я категорично проти цього.

— Що таке суржик і як з ним боротись?

— Суржик — це справа така, що вона незнищенна. Суржик завжди виникає тоді, коли стикаються дві чи більше культури. Також можна вважати суржиком різні діалекти. Звісно, для  загального використання це не зовсім нормальне явище, але природне. А от хто не має права вживати суржик, то це, насамперед, інтелігенція. Інтелігенція тим і має відрізнятися від звичайних людей, що у мові її немає суржику, мова повинна бути чиста, але знову ж таки, це не повинно бути абсолютно дистильована мова. От дехто думає — вжив слово, припустимо, «курити», а йому скажуть, що треба казати «палити». Ні, не можна так ставитися до мови, тому що мова рухлива, весь час розвивається, доповнюється. Є такі люди, так звані пуристи,  котрі  не можуть сприймати жодного слова, що, як кажуть, ввійшло з боку. Але головне, щоб ми розуміли одне одного. Я вам скажу, що суржик — це теж українська мова,  тільки вона дуже засмічена іншомовними словами.

— Чи є насправді в Україні мовна проблема, чи її роздули політики?

— Мовну проблему підіймають російськомовні політики, чиновники, які не здатні вивчити ще одну мову. В решті решт вони погано знають і російську мову, я вже не раз у цьому переконувався.

Будь яка держава повинна мати одну державну мову. Але шануватися повинні всі мови, які є, не тільки російська. Ми маємо шанувати і польську, і молдавську, і навіть було б добре, щоб десь у вузах, бодай би і в школах, вибірково якось, за бажанням, можна було б вивчати кримськотатарську, угорську мови, бо усі мови варті того, щоб їх вивчали і знали.

 Але держава може існувати, як єдиний організм лише тоді, коли у ній буде панувати єдина державна мова.

Річ у тім, що будь-які переклади, зокрема переклади законів, не будуть абсолютно тотожніми один одного. А раз тексти не тотожні, то це відкриває лазівки для того, щоб можна було по різному тлумачити один і той же закон, залежно від того, якою мовою він перекладений.

— Український студент сьогодні и студент вчорашній (скажімо років 7-10 тому), які відмінності і чи є прогрес у знаннях, цінностях тощо?

 — Серед студентів, і взагалі серед молоді, помічено великий-великий прогрес.  Розумієте, щодо загального розвитку, то наша молодь вже починає думати – думаюча молодь. Цьому сприяє Інтернет, телебачення. Щодо мови, то так би мовити, є різниця між писемною і усною мовою : усна мова багата, писемна — не завжди грамотна. Чому?  Бо коли я вчився, то я всі знання черпав із книг, я читав не тільки днями, а й вечорами і навіть інколи ночами.  В мене в пам’яті  залишилися образи цих слів, і коли я пишу, я не пригадую правило —  я бачу це слово, правильно бачу. Сучасна молодь, як правило, слів написаних не бачить,  бо сприймає  тільки на слух. Потім, багато інформації черпають з Інтернету, а грамотність там дуже  низька, тому що пише хто хоче і як хоче.

Але молодь духовно багатша і я бачу це по «Хвилі». Я ж веду цей альманах,  збираю всі твори, і я бачу, скільки талановитих дітей є серед нашої молоді. Те,  що пишуть для «хвили», часом так гарно навіть вже визнаний письменник не напише, не скаже так влучно,  як можуть вже сказати оці молоді студенти 1-3 курсу.  Так що скаржитись на молодь не можна,  молодь дедалі стає кращою і кращою і вона такою і буде, бо це наше майбутнє.

 

З ДОСЬЄ РЕДАКЦІЇ:

Народився Іван Ющук 1933 року на Волині в селі Черників. Після школи вступив до Львівського університету на факультет слов’янської філології. Далі його запросили в аспірантуру до Інституту літератури Академії наук у Києві. Відтоді майже півстоліття живе та викладає у столиці. Нині очолює кафедру слов’янської філології і загального мовознавства в Київському міжнародному університеті.

Днями до столичних книгарень надійшов «Збірник вправ з української мови» Івана Ющука. Він зорієнтований не на граматику, а на побудову зв’язного мовлення. Пан Ющук також сам пише художні твори та щороку видає альманах «хвиля» в якому публікує кращі роботи своїх студентів. Нині професор готує до друку «Збірник словенської літератури ХХ сторіччя». До слова, займається пан Ющук не лише методикою та викладанням мови, він також є автором понад 15 прозових перекладів, серед яких «Фортеця» сербсько-боснійського Меші Селімовича та «Слідами корабельного журналу» Міллівоя Матошеця. Пише і власні новели. Видав також науково-фантастичну повість «Троє на Місяці».

До написання підручників Іван Ющук підходить творчо, намагається вигадувати різні способи для засвоєння правил, на його лекціях мріють побувати чимало студентів-українознавців.

 

 

Діомідова Вероніка (юнкор журналу „СТІНА”)

 

Освіта і філантропія (причини занепаду освіти в Україні)

Ніхто з нас, радісно проголошуючи про незалежність і патріотизм промови не замислюється над тим, що ця незалежність є лише номінальним фактом суспільних лозунгів. Свобода розпочинається там, де є панування розуму і моральних цінностей в суспільстві. Що ж відбувається сьогодні? Достатньо просто проїхатися в київському метро, аби побачити наступну картину: молодики з пляшками пива в руках, з розставленими ногами вальяжно сидять під надписом: „Місця для пасажирів з дітьми, людей похилого віку і інвалідів”. Над ними мовчки нависають молоді і не дуже жінки, бабця притулившись до поручнів біля дверей з надією оглядає вагон… і тут встає жінка, пропонуючи їй сісти. Піднімаємося ескалатором наверх (станція немає значення), споглядаємо за обличчями людей, що піднімаються навпроти і бачимо: сірі змучені обличчя, злість, байдужість, брутальне лизання молодої парочки, ще одна парочка у чорних плащах з чорними нафарбованими нігтями і чимось схожим на меч за спиною, заробітчан у однакових куртках… Невже це і є моє суспільство, невже радісно блищать очі лише у тих, хто з пляшкою пива в руках вигукує непристойності в метро, намагаючись посмішити „друзів”? … підходжу до найближчої середньої школи, спостерігаю. Проходять невелички групи учнів, одні мат за матом розповідають історію про те, як вчора грали в комп’ютерні ігри і до якого рівня дійшли, другі про приколи з контакту і знову змучені життям обличчя, обличчя не дітей, а людей похилого віку в дитячому тілі. І пригадується мені фільм з Бредом Пітом про те, як народилася дитина в старому тілі і чим більше вона росла, тим більше молодшало тіло. Тут же ж відбувається все навпаки. Але чому?

Давайте повернемося трохи назад, до нашої з вами історії, яку чимало людей через невідомі причини намагається викреслити зі свого і чужого минулого.

З перших днів існування радянської держави комуністична партія розпочала роботу над формуванням нової людини – це стало головним завданням. Саме тому роботу над вихованням нової генерації розпочали з дітей, зі школи. З’явилися організації жовтенят, піонерів, комсомольців, які виховували і кували свої кадри, чітко слідуючи заданим курсом. Вже зі шкільної парти діти відповідали за свої вчинки, слова, батьків і родичів. Дисципліна і розвиток, праця і вічне змагання викували нове суспільство, якому не було аналогів у світі і, мабуть, вже не буде. Адже лише радянська людина могла безкоштовно без примусу відправитися на будівництво заводу, електростанції тощо у далекі простори Радянського союзу. Окрім зазначених організацій і самої комуністичної партії головним важелем впливу був кінематограф. Згадаймо фільми тих років: ані сексу, ані крові і стрілянини, чесність, патріотизм, принциповість і вірність ідеалам суспільства, а ще радість від кожного дня роботи для своєї Батьківщини і вічні пісні. Такий кінематограф зображав ідеальне щасливе життя радянської людини, яка жила не хлібом єдиним, в комуналках великими родинами, але раділа і збиралася разом, ходила на танці і кіно, і просто жила. Політика як поняття не існувало у цьому суспільстві і хто не ліз у ці не суспільні справи жив і працював на благо держави.

Криваве становлення Союзу і такий довгий шлях до будівництва радянського суспільства, в якому не було національної приналежності лише патріотизм загальної Батьківщини і поняття Людина з великої літери привело нас в 90-х роках до повного знищення чималих здобутків і не лише в економічному, але й в моральному плані. З розвалом Радянського союзу чимало героїв війни, праці, наукових і культурних діячів залишилися в минулому нікому не потрібним „сміттям”, яке необхідно забути і виключити із сьогодення. Пам’ятники і ідеали зникли мало не в одну ніч, і для більшості, хто народився і жив вічними ідеалами Радянської батьківщини в Новому світі місця не знайшлося. Пам’ятаю, як масово вивозили і спалювали з бібліотек книги партійних діячів, як горіли праці Маркса, Енгельса, Леніна тощо. Як ще не усвідомивши до кінця, що ж сталося насправді, я йшла додому в піонерському галстуку і як його зірвали з мене у дворі сусідські хлопці і почали допкати його ногами, а потім помочились на нього. Їх радісні обличчя від того, що вже не потрібно буде носити, чомусь за один день ставший ненависним галстук…

Ми знищили враз те, що будувалося 73 роки і не збудували натомість нічого. Це як зруйнувати свій старий будинок, не побудувавши нового. Так і протинялося суспільство всі 90-ті в хаосі і злочинних захопленнях колишніми партійцями привабливих земель і заводів. Сьогодні ці партійці називають себе бізнесменами і філантропами.

ХХІ століття принесло Україні чимало нових здобутків, але головним чином вони стосуються політичної сфери, а точніше, масової політизації суспільства і появи в світі нового явища, яке ми можемо назвати „політичними заробітчанами”. Ще одним явищем нашого життя стали появи різноманітних молодіжних організацій, засновниками яких є зарубіжні компанії, меценати, організації, а також декілька десятків організацій всеукраїнського масштабу, але політичного забарвлення. Ще й досі суспільство не усвідомило того, що майбутнє країни залежить від прийдешніх поколінь, а це покоління доволі сумнівне. Необхідно створити єдину державну організацію молоді, яка буде здатна побудувати роботу з різними за віком і соціальним статусом дітьми, організовуючи їх і направляючи на розбудову і любов до власної Батьківщини, на культуру і її підняття – все це дасть змогу забрати дітей з вулиці, організувати їм достойне дозвілля і тим самим виховати нову генерацію з моральними принципами і прагненням розбудови держави.

Але, ця необхідність так і ніколи не була озвучена публічно, адже вигода від ситуації, що склалася в Україні і світі приносить мільярдні здобутки. Вірно колись сказав стародавній мудрець: Велику державу неможливо завоювати, її можна лише розкласти внутрішньо. Саме так відбувається сьогодні.

Цікавим фактом і новиною став для нас 3-й круглий стіл в Давосі, організований українським бізнесменом і, як він себе називає – філантропом Віктором Пінчуком, який стосувався цього року  питань благодійності під назвою «HI-TEACH=Hi-tech+освіта+філантропія». Один із учасників круглого столу, президент Ізраїлю Шимон Перес заявив: «Навіщо дітям знати про битви Наполеона? Про це вони можуть прочитати в Інтернеті. А про те, як розвивати суспільство, не обертаючись на кліше минулого — саме про це мають говорити і думати вчителі і ми з вами».

Якщо знову обернутися назад (туди, куди пан Перес не радить обертатися) ми побачимо, що незнання робить суспільство більш піддатливим до впливів і насаджень чужої думки. Так було, коли церква нав’язувала правила жінкам, які довгий час сприймали чоловічий світ як Учителя закону Божого і лише після того, як стали читати самі зрозуміли усю нісенітницю так званих церковних правил і гріхів, які чомусь завжди падали на голови тих, хто не мав ані влади, ані капіталу. Незнання законів і своїх прав ще й досі заводить наше суспільство у середньовічні стосунки, де владний місцевий божок вказує усім і навіть органам влади, який може дозволити собі захопити будь-яку землю, організацію, безкарно обкласти когось штрафом…

На думку Шимона Переса, не варто перевантажувати молодих людей масою зайвих фактів. Навчальні заклади, на думку Президента Переса потребують реформування (і з цим ми можемо повністю погодитися):  «Сьогодні школи занадто заорганізовані, занадто бюрократизовані».

Також Шимон Перес вважає, що одним з найважливіших компонентів навчання є вивчення англійської мови на такому ж рівні, що і рідної у країнах світу, і робити це потрібно мало не з народження. Хоча, насильне насадження англійської мови – це вже не засади демократії, а хто сказав, що англійська має бути домінуючою мовою світу? Хіба німецькою не спілкуються чимало країн світу, а Франція і її колишні колонії не дали світові французький? А Російська імперія, яка свого часу переросла у Радянський союз, який був найбільшою державою світу і мову якого розуміють мало не усі східні держави Євразії? А Китай? Населення цієї країни у близькому майбутньому заполонить світ, адже чисельність їх зростає щодня…

Є ще одна дивовижна ідея зустрічі в Давосі – це ідея того, що філантропії має належати одна з ключових ролей у фінансуванні освітніх програм, а отже, хто платить, той музику замовляє..

„Об’єднання зусиль філантропів з досягненнями у сфері високих технологій може дати імпульс новій революції в сфері освіти і вплинути на розвиток сучасного світу в цілому”, – заявив бізнесмен і громадський діяч Віктор Пінчук, відкриваючи в Давосі Третій круглий стіл. – „Революція у сфері високих технологій уже повністю змінила наші уявлення про можливості доступу людей до знань та суттєво вплинула на світову економіку”, – зазначив він. „Зв’язавши революцію в інформаційно-комунікаційних технологіях з освітньою сферою, філантропи можуть досягти реальних змін і допомогти вирішити вічну проблему доступу та якості освіти в країнах, що розвиваються. Ефект буде вражаючим”, — заявив Пінчук, відкриваючи круглий стіл.

Радіючи від такої уваги мільйонерів і мільярдерів світу не потрібно поспішати, адже народна мудрість про безкоштовний сир у пастці для пацюків спрацьовує немов життєвий закон. Навіщо так звані філантропи витрачають на освіту чималі кошти? Для того аби диктувати умови при укладанні освітніх програм, тримати руку на пульсі виховання молоді мало не в усіх країнах світу і кувати те майбутнє, яке, згідно їх плану буде вигідним їм і їхньому капіталу. Єдиним порятунком нашої держави і способом оздоровлення суспільства є створення власної системи виховання молоді, яка зможе конкурувати із західними моделями обезцінення духовного життя. Централізоване управління не дозволить мілким організаціям зробити розкол. Основи для цього виховання свого часу поклав усіма знаний радянський педагог Антон Макаренко, чиї ідеї зробили революцію у процесі виховання. Ми не говоримо, що потрібно брати ідеї Макаренка у повному обсязі, але відділити зерно від плевели можна. Цікавими здобутками вирізняється український педагог Григорій Ващенко, який розробив чимало методів виховання молоді. Отож, синтез системи авторитарної педагогіки і теорії вільного виховання може дати нашому суспільству нові методи виховання. Хтось скаже, що система авторитарної педагогіки давно себе вичерпала, а тому необхідно використовувати лише вільний підхід до виховання. Але, шановний опонент забуває про те, що ми не закликаємо копіювати весь процес, а лише взяти ті позитивні риси, які є, фактично, у кожного метода. Не забуваймо, що не буває ідеальних теорій, завжди є в усьому свої плюси і мінуси, але ми не йдемо незвіданою лісовими хащами, ми йдемо по прокладеній дорозі і в наших силах зробити її більш досконалою, не руйнуючи старого покриття. Авторитарна педагогіка в своїй основі ґрунтується на авторитеті вчителя і батьків – і це є добре, адже повага до старших і гарний приклад може зробити дива, без цього організувати учня, особливо в школі важко. На сьогоднішній день авторитет вчителя втратив свої позиції, вчитель з людини досконалої перетворився на об’єкт насмішок і співчуття, адже єдиною розмовою про шкільні проблеми стала заробітна платня. Вчитель сьогодні може собі дозволити палити у публічних місцях, сісти з учнями за стіл і розпивати алкогольні напої, дозволити собі нецензурно висловлюватися і критикувати інших колег тощо. Для того аби повернути повагу до вчителя, суспільство має популяризувати цю професію, а також жорстко підходити до  кандидатів на посаду вчителя, для того, аби уникнути потрапляння в школи випадкових людей. Саме поняття „вчитель” на мові усіх народів світу є наставником, Людиною з великої літери, людиною, що вчить лише мудрості і вказує вірний шлях, людиною, що на прикладі свого життя показує істинність тих постулатів, які викладає.

І на закінчення, хотілося б сказати наступне: наше суспільство досягне свого розвитку лише тоді, коли в нього знову з’являться моральні цінності, а культура припинить бути модою, а стане нашим щоденним буттям – все це можливе лише за умови перебудови виховного процесу в школах, навчальних закладах і громадському житті.

З досьє редакції

Davos Philanthropic Roundtable – захід на тему благодійності, який організовує Фонд Віктора Пінчука. Проходить у дні Всесвітнього Економічного Форуму в Давосі з 2008 року. Темами дискусії в цьому році стали: шляхи розвитку освіти в 21 столітті, нові можливості, які відкривають у сфері освіти високі технології і роль світової філантропії в розширенні доступу до сучасної якісної освіти в усьому світі. У дискусії взяли участь Президент Ізраїлю Шимон Перес, співзасновник Bill & Melinda Gates Foundation Мелінда Гейтс, засновник Вікіпедії Джиммі Д. Вельс, засновник громадської асоціації „Ноутбук кожній дитині” Ніколас Негропонте, президент Intel Foundation Шеллі Ексью, український бізнесмен і громадський діяч Віктор Пінчук, Біл Клінтон, а також президент університету Нью-Йорка Джон Едвард Секстон, який став модератором дискусії. Серед учасників Круглого столу – були представники України, серед яких музикант і засновник благодійного фонду „Люди майбутнього” Святослав Вакарчук; громадський діяч та спортсмен Віталій Кличко, Президент компанії „Київстар” Ігор Литовченко, Генеральний директор Microsoft Україна Дмитро Шимків, співкеруючий партнер Horizon Capital, Президент та Головний виконавчий директор WNISEF Наталія Яресько та інші.

P.S. Деякі аспекти з життя і діяльності філантропів світу читайте в статті „Історія сучасного світу” №2-3 (2009) журналу „Стіна”.

Автор Муза Л.

Стаття опублікована в №1-2 (2010) Молодіжного журналу «Стіна»